ПАЛІМПСЕСТ

UNDECEM ORATIONIS

* * *

Я знову дивлюся у білу безодню

й все дужче стискаю свою рятівницю

що втримує мене від марення злого

жаданню оманливому піддатись

поринути в вир де нема порятунку

від себе самого та слів невідступних

й нездоланий острах трима на краю

цю білу цноту зруйнувати слідами

химерних рядків чорних слів на папері

віддатися першому з них безроздільно

і породити від нього сто інших

таких же потвор що всією сім’єю

розкажуть про мене як в миті екстазу

нестямно кричав від шаленого болю

і викажуть тайну космогонічну

про світ що створив я у цій порожнечі

не втримавши сім’я гріховне у тілі

й чорнильною краплею впав на цей аркуш

що зараз можливо лежить безсоромно

себе пропонуючи хтивим очам

що байдуже візьмуть його із собою

і поховають у пам’яті чорній

пробач мене чиста невинна безодне

що сповнив тебе я собою навіки

і з тебе ніколи вже цього не змити

хіба що спалити разом із тобою

16.XII.2002;

Київ