ПАЛІМПСЕСТ
ІНТРОДУКЦІЯ

...В результаті виникає можливість казати про ефект палімпсесту (рукопису, виконаного на пергаменті поверх змитого або зчищеного тексту), бо протягом всієї своєї творчості Пруст, по суті, "переписує" один і той самий текст, який він починає створювати з перших моментів заняття літературою й далі продовжує працювати над ним протягом всього життя. Так народжується величезного обсягу палімпсест, в якому попередні письмена "просвічують" крізь нові...  (А.Н.Таганов, «Знаходження книги»)

            Жанр книги, яку Ви тримаєте в руках, навряд чи можна визначити усталеними літературознавчими або будь-якими іншими термінами. Позірно, це збірка різнопланових текстів, проте саме ця різноплановість відіграє тут єднальну роль, перетворюючи весь твір на цілісний багаторівневий "роман". Можна сказати, що таким цей твір склався незалежно від волі автора, який, - на відміну від Марселя Пруста, що, пишучи перше речення свого знаменитого циклу романів, вже знав, якою буде остання фраза, - створював окремі елементи свого твору абсолютно спонтанно та лінійно й лише в певний момент виявив, що пише єдиний твір. Якщо ми вже й наважилися визначити дану роботу як роман, то будемо й надалі мислити його в світлі цього жанру. Одразу зазначимо, що роман цей безсюжетний. Точніше сюжет цей, на відміну від традиційного роману, де за подіями та вчинками героїв приховано ідеї та міркування автора, в даному випадку відходить на другий план, і саме ці розмірковування відкидають густі тіні на реальні події, на які в тексті вказують лише поодинокі натяки, зрозумілі, мабуть, лише для самого автора. Замість сюжету в даному творі єднальним стрижнем виступає взаємозв’язок ідей, що на кожному з трьох рівнів постають у новій формі та якості. Зрештою самий роман є історією діалектичного становлення однієї світоглядної системи. Так, на першому рівні представлення відбувається в формі поезій. Поезія є одним з найбільш архаїчних форм духовного самовираження людини, й саме в цьому розрізі вона межує з міфом. Таким чином, перший рівень нашого палімпсесту є зародженням ідеї, синкретичним усвідомленням світу та самого себе, де "Я" безпосередньо апелює до свого оточення. На другому рівні, що має форму щоденника, вже відбувається спроба аналізу в умовах рефлексії, намагання досягти єдності через поривання суб’єкт-об’єктних відносин в межах єдиного "Я" задля досягнення онтологічної справжності, що як така буде усвідомлена лише на третьому рівні, - рівні синтезу. Саме тому ця частина набуває форми щоденника: це намагання "спіймати" себе тут і зараз. Якщо ж повернутися до історичних та цивілізаційних аналогій, то щоденник може уособлювати собою той етап розвитку культури, на якому найпоширенішим літературним твором стає літопис. Цей жанр асоціативно переносить нас у добу Середньовіччя, пов’язаного з культурою рукописної книги, де явище палімпсесту стає особливо актуальним. Саме на цьому етапі у автора виникає думка відповідним чином назвати і цей твір, який, втім, первинно повинен був стати палімпсестом в межах самого себе – без прив’язки до поетичних творів й тим більше до наступного рівня, про який не йшлося тоді навіть у найвіддаленіших планах. Як ми кажемо у Передмові до цього твору, він первинно становити постструктуралістську гру в текст, що в подальшому розрослася у полігон, де зіткалися окремі думки щодо проблем мистецтва, історії, місця людини в світі тощо. Саме тут одні й ті самі розмірковування неодноразово повторюються, іноді в суперечливій формі, - тобто нашаровуються одне на одне. Проте тут викристалізовується центральний стрижень, що поєднує попередні та подальші твори. Саме цей, другий шар палімпсестів є камертоном усієї книги. Нарешті, рівень синтезу завершує цей триптих: пошук тут поступається місцем узагальненню та побудові злагодженої системи на основі попередніх елементів. Всі три рівні єднає наскрізний розвиток одних і тих самих ідей та образів: кожен наступний рівень не є абсолютно незалежним від попередніх. Подекуди такі місточки між рівнями наводяться за допомогою численних епіграфів, роль яких не зводиться тут виключно до визначення кута, під яким має сприйматися відповідна частина. В нашому творі епіграф, крім усього іншого, вводить його в широкий контекст, посилюючи ефект палімпсесту.

         Це щодо структури твору. А щодо змісту, то це не справа автора окремо пояснювати значення своїх творів. Якщо зміст твору не випливає повністю з нього самого, як це було задумано автором, то немає сенсу пояснювати його окремо. Намір автора є первинним, навіть якщо він виникає після творення, як це відбулося у нашому випадку. З іншого боку, твір з моменту початку його творення одразу стає об’єктивною даністю, що починає керувати навіть ходом мислення свого творця, й тому не можна однозначно твердити, що тепер, коли наш роман вже написано, сам автор повністю усвідомлює його внутрішню сутність. Так, коли твір був вже майже остаточно завершеним, і його назву було визначено остаточно як єдино можливу, раптом на згадку спало те, що одна із поетичних збірок Василя Стуса також називається "Палімпсестами". З одного боку, здавалося, що це провал, бо плодити в одній культурі стільки однойменних (та ще з такою характерною назвою) творів, по-перше, недоречно, а, по-друге, це означає ставити себе в один ряд з автором збірки, з якою викликатиме асоціації назва власного твору. А ставити себе поряд з другим Шевченком ми не мали наміру взагалі. Проте, такий збіг породив додаткову асоціацію з тими межовими ситуаціями, в яких поет творив свою збірку й, безперечно, така асоціація дозволяє подивитися на наш твір з відповідної точки зору, адже ми весь час наголошуємо на проблемі справжнього буття людини, а доля Василя Стуса в цьому аспекті стає героїчним прикладом людини, що зберігає своє власне "Я" всупереч всім зовнішнім обставинам. Василь Стус, як, на жаль, й усі інші українські дисиденти, є Сизифом та Едипом нашої країни та нашої епохи.     

         Створюючи свій палімпсест, ми ніколи не змиваємо та не намагаємося виправити попередні шари, - це було б, щонайменш, нещиро. Необхідно також мати на увазі, що видані матеріали є лише вершиною айсберга: невиявленими залишаються численні поезії, які автор вважає недопрацьованими або надто монотонними, а також – повний рукописний варіант “Щоденника-палімпсеста”, в якому під шарами загальних розмірковувань причаївся план суто особистий, - хто знав на початку року, у що перетвориться щоденник наприкінці, й, хоча всі інтимні моменти при підготовці до видання було відфільтровано, ми прагнемо зберегти присутність поміж рядків та дат тіні тих подій, яким суджено було знайти своє досить трагічне, хоча з іншого боку – сюжетно логічне завершення в час, коли створювався “Палімпсест ММІ – ММІІ a.D.”. 

            Зрештою, палімпсест – це досить містке поняття, аби під його дахом можна було б розмістити разом досить неоднорідні твори. Можливо, іноді така назва здаватиметься дещо претензійною, проте, в такому випадку сприймайте слово “палімпсест” просто як інвентарний шифр. З іншого боку, будь-яка більш конкретизована назва надто звужувала б розуміння сутності книги. Тому мотивація назви в нас приблизно така ж, як і в автора “Il nome della rosa”, яку ми формулюємо в такий спосіб: чим менше смислу вкладе автор, тим більше зможе вкласти читач.

Євген Євг. Коровін