Перейти до основного вмісту
ПАЛІМПСЕСТ


Епілог
або

Останнє слово


Ось і завершено труд. Ні вогонь, ні залізо, ні злобна
Давність не владні над ним, ані гнів руйнівний Громовержця.
Хай надлетить неминучий той день, що за правом одвічним
Тіло бере, - закінчиться лиш никле моє існування:
В день цей єства свого кращою часткою, звившись над світом,
Злину до зір, і ніщо не схитне, не затре мого ймення.[1]
(Публій Овідій Назон, “Метаморфози”)

Філософію (а, мабуть, саме до неї й віднесуть дану роботу всі ті, хто вважає цю галузь людських знань набором зарозумілих висловів та термінів) здавна мають за непотрібну науку, яка, на відміну від науки потрібної, не може стати в пригоді в корисній діяльності людини. Проте, чим є корисна діяльність, як не жалюгідним намаганням протистояти незборимій фатальності світу розумом, що звик володіти, але не бути. До релігії ми не бажаємо відносити свою працю з тих міркувань, що саме поняття “релігія” надто жорстко асоціюється в сучасної людини з теологією, химерними обрядами та фанатизмом, за якими залишилося похованим первинне латинське значення слова religioсовість, сумління. В свою чергу, на те, щоб зарахувати наш твір до надбань психології, ми не претендуємо, адже це було б аж надто зухвало. Втім, дієвість описаного нами в цій роботі світогляду було перевірено автором на самому собі. І перший наш висновок в цій роботі є звертанням саме до самого себе: не варто висувати песимістичних припущень щодо непотрібності подібного дослідження та відсутності його потенційного читача. Виявляється, багато серед нас ходить людей інтелектуально готових сприймати цю роботу, проте в яких самий їхній інтелект можна назвати лихом з розуму. Вони здатні, але не знають, як подолати той інтелектуальний тягар, що виснажує їхню свідомість.
І ось нарешті, ми вказуємо на способи подолання виявлених нами захворювань. Одразу наголосимо на тому, що ми не даємо вказівки, як їх лікувати, - ми лише вчимо ставити діагноз. Бо відколи людина зрозуміє нарешті, що вона повинна - перед самою собою - йти своїм шляхом, вона піде ним сама, а, якщо ж не піде, - ніхто сторонній не зможе привести її до зцілення, бо ототожнювати здоров’я з певною нормою означає знову ж таки догматизувати його, а саме догма є коренем всіх, скажімо так, ментальних захворювань людини. Навпаки, ментальне здоров’я означає знайти самого себе та злитися з ним, тобто відійти якомога далі від тієї норми, яка є образом узагальненої людини, якої взагалі не існує і яка принципово не може існувати, а є лише недосягненною, ілюзорною ціллю. Отже, першим та основним кроком назустріч зціленню є усвідомлення хвороби. В свою чергу, ми вбачаємо три основні корені духовних страждань сучасної людини.
По-перше, це те, що людина не вміє існувати тут і зараз, а постійно намагається створити ілюзорні цілі, які для неї стають смислом майбутнього, й коли їй здається, що це майбутнє вже перейшло нарешті в зараз, але ціль так і не досягнуто, - це стає для неї джерелом безмежних страждань. Людина забуває, що її ego-hic-et-nunc є єдиною справжньою реальністю, в межах якої вона може ставити собі мету та прагнути до неї. Це означає, що саме мить “тепер” повинна стати найвищою цінністю, адже саме тепер ми Є, а не стурбовано намагаємося мати. Так, дуже часто, спілкуючись із коханою людиною, ми думаємо про можливість одруження, або поглиблення стосунків, й ці турботи виносять нас уперед, у ніколи недосяжне майбутнє і, таким чином, марнується те, що саме зараз ми можемо бути щасливими, насолоджуючись своєю любов’ю. З іншого боку, якщо той момент, коли, на погляд людини, поставлену ціль можна було досягти, - йде в минуле, її виснажує думка про втрачену можливість, і вона вибудовує цілий можливий, потенційний світ, куди повністю переносить себе, остаточно зрікаючись тієї справжньої миті, коли можна досягти найголовнішої мети.
Попередня проблема тісно пов’язана з другим джерелом страждань, яке полягає у прагненні людини володіти. Проте, світ виявляється незборимим у своїй фатальності, й найдорожчими, дійсно справжніми цінностями в ньому заволодіти неможливо. Ми не можемо придбати чиюсь любов, власне щастя, розум, безсмертя тощо. Сучасна людина своїм матеріальним становищем переконує іншу пов’язати із собою життя; купує собі дипломи; вживає ліки, які ніби-то можуть її змолодити; платить гроші психологам, які знімають стреси. Проте, чи отримує вона таким чином щиру любов, чи здобуває знання, чи уникає старіння та смерті, чи стає вона, нарешті, щасливою?.. Найбільше, на що вона спроможна – заволодіти ілюзією, яка, будучи розвінчаною, стає для неї джерелом безмежних страждань. Людина повинна усвідомити, що любов, щастя, розум - це те, що знаходиться в ній самій і те, що не може прив’язати до неї жодну зовнішню даність. Це те, чим вона Є.
        Нарешті, від будь-якого страждання, що виникає, коли людина стикається із незборимою фатальністю світу, вона намагається втекти в структури, які, як їй здається, можуть згасити її біль. Проте, вона стає лише їх заручницею, й ці структури вимагають від людини ставити перед собою нові ілюзорні цілі, недосяжність яких породжує нову хвилю страждань. Бо ховатися треба не від зовнішньої реальності. Необхідно себе самого усвідомити  як єдину справжню реальність.
Й, отже, всі причини страждань сучасної людини та способи їх подолання зводяться до однієї єдиної формули, а саме: треба не ставити перед собою ціль мати у майбутньому, не виснажувати себе думкою про те, що ми не досягли такої цілі в минулому, - але прагнути до мети бути тепер.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

ПРЕДЕЛ СКОРБИ      В каждой книге мы прочитываем лишь то, что способны увидеть в самих себе. Вот почему так невыносимо тяжело читать собственные дневники. Через них сталкиваешься со своей неизбежностью. Ведь Я – это всегда, с самого начала некая неизбежность. С какой невыносимой ношей между ребер приходиться жить, когда осознаешь тесную взаимосвязь всех вещей. Что ты, словно бог, каждым своим действием, каждым словом и даже мыслью меняешь весь окружающий тебя мир. Можно ли смириться с мыслью об этой неизбежной и невыносимой ответственности за судьбу мира? К счастью, по земле ходит бесчисленное количество таких богов, а еще больше их уже присоединилось к большинству и, таким образом, личная ответственность каждого становится мало заметной. По крайней мере, каждым из нас. И именно в тот момент, когда мы мыслим, говорим или действуем.      Итак, когда в шесть часов холодного ноябрьского утра луч пыли у меня над головой испугался предательск...
TARAS SHEVCHENKO HAYDAMAKY Introduction (translated by Eugene E. Korovin) All passes, all changes, with no end for ages. Where did it get to and whence show up? The matter is latent to dunces and sages. Living and dying… One thing is in bloom, Another has withered, forever has withered, And shrivelled leafs have been scattered by breezes… The sun will arise as at first it arose, The stars beaming purple will shine as at first. They will shine on later, and you, the pale-faced, Along blue expanses will put to the skies. You’ll glance at a draw-well and boundless ocean, A sea waving roughly, and brightly will shine Both over the Babylon’s ancient garden And what our sons are to take as a burden. You are everlasting!.. I thrive in the talk As with a dear soul in talking along, Chanting the reflection you whispered at night. Advise me once more what to do with my sadness As I’m not abandoned or orphaned one, I do have my offspring but the fa...
Коровин Евгений Речь и психоаналитическая техника (размышления над Семинарами 1 и 11 Ж.Лакана) [1]      Пытаясь сказать что-либо о столь наполненных смыслами текстах, каковыми являются работы Фрейда и Лакана, с неизбежностью обрекаешь себя на упреки в том, что некоторые из этих смыслов, – для кого-то, возможно, вполне очевидных, – были упущены, а в изложении же затронутых произошло значительное отклонение. Однако, уже благодаря этому первому опасению, можно наметить отправную точку дальнейшего изложения, которая, в случае возникновения указанных упреков, сможет послужить докладчику своеобразным апологетом. Итак, в качестве отправной точки мы берем пропуски и отклонения речи . Таким образом, мы с самого начала оказываемся в самом центре рассматриваемых проблем, поскольку сами понятия пропуска и отклонения ставят перед нами целый ряд вопросов: Что в речи пропускается? От чего речь отклоняется? Почему и зачем образовался пропуск или произошло отклонение? Отк...