Філософію (а, мабуть, саме до
неї й віднесуть дану роботу всі ті, хто вважає цю галузь людських знань набором
зарозумілих висловів та термінів) здавна мають за непотрібну науку, яка, на
відміну від науки потрібної, не може стати в пригоді в корисній діяльності
людини. Проте, чим є корисна діяльність, як не жалюгідним намаганням
протистояти незборимій фатальності світу розумом, що звик володіти, але не
бути. До релігії ми не бажаємо відносити свою працю з тих міркувань, що саме
поняття “релігія” надто жорстко асоціюється в сучасної людини з теологією,
химерними обрядами та фанатизмом, за якими залишилося похованим первинне
латинське значення слова religio – совість,
сумління. В свою чергу, на те, щоб зарахувати наш твір до надбань
психології, ми не претендуємо, адже це було б аж надто зухвало. Втім, дієвість
описаного нами в цій роботі світогляду було перевірено автором на самому собі.
І перший наш висновок в цій роботі є звертанням саме до самого себе: не варто
висувати песимістичних припущень щодо непотрібності подібного дослідження та
відсутності його потенційного читача. Виявляється, багато серед нас ходить
людей інтелектуально готових сприймати цю роботу, проте в яких самий їхній
інтелект можна назвати лихом з розуму. Вони здатні, але не знають, як подолати
той інтелектуальний тягар, що виснажує їхню свідомість.
І ось нарешті, ми вказуємо на
способи подолання виявлених нами захворювань. Одразу наголосимо на тому, що ми
не даємо вказівки, як їх лікувати, - ми лише вчимо ставити діагноз. Бо відколи
людина зрозуміє нарешті, що вона повинна - перед самою собою - йти своїм
шляхом, вона піде ним сама, а, якщо ж не піде, - ніхто сторонній не зможе
привести її до зцілення, бо ототожнювати здоров’я з певною нормою означає знову
ж таки догматизувати його, а саме догма є коренем всіх, скажімо так, ментальних
захворювань людини. Навпаки, ментальне здоров’я означає знайти самого себе та
злитися з ним, тобто відійти якомога далі від тієї норми, яка є образом
узагальненої людини, якої взагалі не існує і яка принципово не може існувати, а
є лише недосягненною, ілюзорною ціллю. Отже, першим та основним кроком
назустріч зціленню є усвідомлення хвороби. В свою чергу, ми вбачаємо три
основні корені духовних страждань сучасної людини.
По-перше, це те, що людина не
вміє існувати тут і зараз, а постійно намагається створити ілюзорні цілі, які
для неї стають смислом майбутнього, й коли їй здається, що це майбутнє вже
перейшло нарешті в зараз, але ціль так і не досягнуто, - це стає для неї
джерелом безмежних страждань. Людина забуває, що її ego-hic-et-nunc є єдиною
справжньою реальністю, в межах якої вона може ставити собі мету та прагнути до
неї. Це означає, що саме мить “тепер” повинна стати найвищою цінністю, адже
саме тепер ми Є, а не стурбовано намагаємося мати. Так, дуже часто, спілкуючись
із коханою людиною, ми думаємо про можливість одруження, або поглиблення
стосунків, й ці турботи виносять нас уперед, у ніколи недосяжне майбутнє і,
таким чином, марнується те, що саме зараз ми можемо бути щасливими,
насолоджуючись своєю любов’ю. З іншого боку, якщо той момент, коли, на погляд
людини, поставлену ціль можна було досягти, - йде в минуле, її виснажує думка
про втрачену можливість, і вона вибудовує цілий можливий, потенційний світ,
куди повністю переносить себе, остаточно зрікаючись тієї справжньої миті, коли
можна досягти найголовнішої мети.
Попередня проблема тісно
пов’язана з другим джерелом страждань, яке полягає у прагненні людини володіти.
Проте, світ виявляється незборимим у своїй фатальності, й найдорожчими, дійсно
справжніми цінностями в ньому заволодіти неможливо. Ми не можемо придбати чиюсь
любов, власне щастя, розум, безсмертя тощо. Сучасна людина своїм матеріальним
становищем переконує іншу пов’язати із собою життя; купує собі дипломи; вживає
ліки, які ніби-то можуть її змолодити; платить гроші психологам, які знімають
стреси. Проте, чи отримує вона таким чином щиру любов, чи здобуває знання, чи
уникає старіння та смерті, чи стає вона, нарешті, щасливою?.. Найбільше, на що
вона спроможна – заволодіти ілюзією, яка, будучи розвінчаною, стає для неї
джерелом безмежних страждань. Людина повинна усвідомити, що любов, щастя, розум
- це те, що знаходиться в ній самій і те, що не може прив’язати до неї жодну
зовнішню даність. Це те, чим вона Є.
Нарешті, від будь-якого страждання, що виникає, коли людина стикається із
незборимою фатальністю світу, вона намагається втекти в структури, які, як їй
здається, можуть згасити її біль. Проте, вона стає лише їх заручницею, й ці
структури вимагають від людини ставити перед собою нові ілюзорні цілі,
недосяжність яких породжує нову хвилю страждань. Бо ховатися треба не від
зовнішньої реальності. Необхідно себе самого усвідомити як єдину справжню реальність.
Й, отже, всі причини страждань
сучасної людини та способи їх подолання зводяться до однієї єдиної формули, а
саме: треба не ставити перед собою ціль мати у майбутньому, не виснажувати
себе думкою про те, що ми не досягли такої цілі в минулому, - але прагнути до
мети бути тепер.
Коментарі
Дописати коментар